Історія міста Бровари

 

 

Вперше в історичних документах Бровари згадуються 1628 р. серед населених пунктів Остерського староства, які належать магнату Вишневецькому (А. Бульвінський. Хроніка письмових згадок про містечко Бровари XVII ст. – «Нове життя», 26.09.2001 р.). 
7-им січня 1629 року датується грамота архімандрита Києво-Печерського монастиря Петра Могили про призначення протопопа Андрія Федосійського старійшиною над маєтностями Лаври в ряді міст і сіл, у тому числі і в Броварах (Д. Гамалій. Сива давнина наших Броварів. – «Нове життя», 14 січня 1989 р.).
1630-го р. уніатський митрополит Йосиф-Вельямін Рутський скаржиться на архімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могилу, який, озброївши «з різних сіл, що належать до Печорського Київського монастиря, а саме, з двох сіл – Пуховки, з Пухової Слобідки, з Новоселок, з Броварів, з Дубеченок двох, з Сваромля, з Тарасович, з Вишняків, Гнідина, Осокорків, з Троєщини і інших різних сіл підданих і бояр, яких було близько тисячі» і запросивши близько 150 запорозьких козаків, послав їх на маєтність Йосифа-Вельяміна Рутського Зазим’є. 
Населення містечка складалось з двох основних груп: селян, підлеглих Києво-Печерській лаврі, та козаків. Між селянами й козаками постійно точилася гостра боротьба за пріоритет, за землю, за право на торгівлю тощо. Головні сфери діяльності броварців – землеробство, ремесла, торгівля. 
З початком визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр. від польської експансії в Броварах створюється козацька сотня, першим сотником якої став Федір Ведмідь (Медвідь). Це було військове формування, що проіснувало в такому статусі лише до 1649 р., а потім увійшло до Київської сотні. Згадувана в пізніших джерелах Броварська сотня була вже не військовою, а адміністративною одиницею. У документі Бориспільського мейського уряду за 1662 р. згадується сотник броварський Микола. Це був очільник тогочасної цивільної міської влади.
Найдавнішою культовою спорудою Броварів була церква Святої Трійці, побудована Києво-Печерською лаврою на належній їй броварській землі. Перша документальна згадка про неї, за дослідженнями Д. Гамалія, датується 1631 р. Це була невелика церква поблизу теперішньої Розвилки. Пізніше нове приміщення цієї церкви, теж невелике (одна церковна баня і дзвіниця), було збудовано на території нинішнього парку імені Тараса Шевченка. Тепер на цьому місці стоїть пам’ятний знак. 
    Козаки почувалися вищою соціальною верствою, порівняно з лаврськими, а після секуляризації земель, проведеної Катериною ІІ, казенними селянами. Для задоволення своїх культових потреб та соціальних амбіцій броварські козаки ще в ХVІІ ст. збудували церкву святих Петра і Павла, про що свідчив напис на церковному дзвоні цієї церкви: "Року 1648 місяця октября сей дзвон до церкви святих Петра и Павла подан от козаков Броварських..." 1814 р. ця церква згоріла. Її збудовано 1823 р. на іншому місці – на території нинішньої ЗОШ № 1.
У 1654 р. архідиякон Павло Алеппський (Халебський), який супроводжував у подорожі по Україні й Росії Антиохійського патріарха Макарія Третього, їхав через Бровари та Гоголів. Про відвідування Броварів він записав у щоденнику: «Містечко має гарненьку церкву в ім’я Петра і Павла».
Краєзнавці часом згадують і храм Вознесіння, збудований у Броварах Києво-Печерською лаврою в 1762 році, проте документальних підтверджень його існування немає, доля храму невідома. Взагалі документів про будівництво броварських церков в архівах України досі не знайдено.
Розташування Броварів біля торгової дороги зумовило специфіку містечка значною мірою як торгового. Із ХVІІ ст. на місці нинішньої Розвилки функціонував П’ятницький базар, тричі на рік проводилися велелюдні ярмарки, на яких можна було купити харчі, реманент, худобу, ремісницькі, а пізніше промислові вироби широкого вжитку. 
У 1654 р. Україну було приєднано до Російської імперії, і броварські козаки заприсяглися на вірність московському цареві. Цей рік став початком 337-літньої підлеглості України Російській імперії, що виступала в різних історичних формах. Невдовзі, у 1666 р., за даними "Переписаних книг", у Броварах налічувалось 68 козацьких і 46 селянських дворів.

 

Російська політика на території України призвела до московсько-української війни, в ході якої в 1668 р. Бровари було зруйновано і спалено російським військом графа Шереметьєва.
До наших днів збереглися Метричні книги Троїцької та Петропавлівської церков, записи в  яких починаються з 1725 року.
За офіційними джерелами, у 1733 р. при Броварській Троїцькій церкві вже діяла школа для навчання дітей грамоти. Окремі її випускники здобували освіту в Києво-Могилянській академії. Так, 1761 р. тут навчався "полку Киевского местечка Броваров церкви Петра и Павла син священника Андрея Лукиян Савицкий", а в 1789 р. – син священика Свято-Троїцької церкви Петро Захарієвський. 

У першій половині ХVІІІ ст. в Броварах процвітало гуральництво (виготовлення міцних напоїв – горілки, медовухи, різноманітних наливок), діяли шинки. У цій сфері велася жорстка конкуренція між козаками та монастирською братією, у яку неодноразово втручалися судові інстанції.
За Рум’янцевським переписом 1766 р., в Броварах було 115 дворів, із яких 3 належали духовенству та монастирському управлінню, 70 – козакам (418 осіб), 46 – селянам (326 осіб). 
Тогочасні броварські прізвища Гамалієнко (Гамалій), Сердюк, Тонкий, Бовтруненко (Бовтрук), Мироненко, Полуян, Гвозданий, Кожуховський, Єременко, Гороховський, Пастернак (Постернак), Макаренко, Радченко, Хуторний, Шкоропадський (Шкуропадський) досі побутують у нашому місті. Їхні носії – нащадки давніх броварських родів. 
Як засвідчує карта з фондів Державного архіву Київської області, що експонувалася в Броварському краєзнавчому музеї в липні 2017 р., станом на 1770-і роки через Бровари проходить поштовий тракт на Глухів. У Броварах позначено поштово-кінну станцію, у ній два павільйони, в кожному з яких по 4 коней.
За іншими даними, приміщення поштово-кінної станції в Броварах збудовано аж через три десятиліття після цієї дати (1817 р.). У 1851 р. в ній налічувалося 45 коней.
За матеріалами ревізії 1784 р., у містечку 487 жителів, зі 149 хат 19 належать козакам, а 93 – підпомічникам козаків, тобто,  80 % населення становлять козаки. У 1787 р. зазначено також кріпосних секунд-майора Кабатова, маєток якого був у Броварах. 
Після ліквідації полкового адміністративного-територіального устрою в Україні Бровари відійшли до Київського намісництва, а з 1802 р. містечко стало волосним центром Остерського повіту Чернігівської губернії. До Броварської волості належало 11 сіл. 
 

Масово закриваються школи грамотності, які були в нашому краї при кожній церкві. Не стало їх і в Броварах. Натомість у 1802 р. тут відкрито однокласну церковнопарафіяльну школу. Поступово відбувається процес закріпачення селян, що супроводжується їхньою втечею з насиджених місць.

 

Бровари 1934р.

 

Як і в попередні історичні періоди, істотні зрушення в розвитку Броварів пов’язані з географічним розташуванням міста на поштово-торговому тракті з Києва до Москви та Санкт-Петербурга. Поступово в Броварах виникає система приватних постоялих дворів для потреб подорожніх.

У 1836 р. під керівництвом поручника Якова Соколикова починається будівництво шосейної дороги на лівий берег Дніпра, який тоді ще не був власне Києвом. 
У 1858 р. в Броварах у 239 дворах живуть козаки, казенні селяни, кріпаки – всього 1271 особа. Тут функціонують дві церкви, єврейська молитовна школа, поштова станція, два ярмарки, базар. В описі зазначається один водний об’єкт – озеро Свидловщина.
Бровари освячені в історії іменем Тараса Шевченка. Вперше 15-літній Тарас ішов через містечко у валці кріпаків пана Енгельгардта до Вільно (Вільнюс) у 1829 р. У роки навчання в Академії мистецтв у Петербурзі тісна дружба пов’язує Тараса Шевченка з уродженцем Гоголева Платоном Бориспольцем. У 1843 – 1847 рр. Кобзар часто їздить через Бровари, щоразу зупиняючись і міняючи коней на поштово-кінній станції. На початку 1847 р. вони з М. І. Костомаровим намагалися купити тут будинок для матері Костомарова. 7 квітня 1847 р. через Бровари заарештованого поета везли з Києва в Петербург, у каземат. Біля поштово-кінної станції (Розвилка) Шевченко побачив матір Костомарова та його наречену Аліну Крагельську. Кобзар не оминув Броварів і під час своєї останньої поїздки в Україну в 1859 р. 
18 травня 1861 р. жителі Броварів прощалися з Тарасом Шевченком на сучасній Розвилці. Тут його домовину зустріли студенти й представники інтелігенції міста Києва і супроводжували до Дніпра. Бровари та Броварщина згадуються в «Щоденнику» поета, в поемах «Катерина», «Варнак», у повістях "Прогулка с удовольствием и не без морали", "Близнецы". Події поеми «Сотник» відбуваються в Гоголеві, а вінчаються герої поеми в броварській церкві.
Після скасування кріпацтва (1861 р.) пришвидшеними темпами розвиваються шляхи сполучення, виникають промислові підприємства. 
У 1868 р. біля Броварів пролягає Києво-Курська залізниця, тут будують залізничну станцію, яка певний час діє як Київський вокзал. Залізниця відкриває нові обрії для подорожніх, які їдуть у різноманітних потребах.
Протягом 40 наступних років містечко докорінно змінюється. У 1898 р. тут налічувалося 464 двори, у яких жили 4312 особи. У місті працюють 70 ремісників-кустарів: ковалів, шевців, теслярів, бондарів, гончарів; щороку відбувається три ярмарки. 
Броварські діти навчаються у церковно-приходській школі. Згодом будують земську початкову школу, що в 1896 р. стає двокласним сільським училищем. 

1871 р. Р. Сумароков будує в Броварах канатно-вірьовочну фабрику. В 1898 р. міщанин Шперлінг відкриває заклад із виготовлення прохолоджувальних напоїв, а міщанин Слободін – заклад із виготовлення шипучих вод. У 1907 – 1908 рр. подібне підприємство відкриває міщанин Ейстрах. Д. Брикер засновує заклад із виробництва колісної мазі (коломазі).
На початку XX ст. в Броварах було три скотобійні. У 1904 р. А. Янискор будує миловарний завод та завод із переробки кишок із салотопнею. 1906 р. Самойленко будує перший паровий млин на землі селянина Івана Сопільника, добовий вихід борошна якого становить 700 пудів. У 1907 р. міщанин І. Ієрусалимський на землі, орендованій у А. Пономаренка, будує чавуноливарний завод. 
Із 1912 до 1942 р. з лівого берега Дніпра (Микільська Слобідка) до Броварів курсує мототрамвай. У 1916 р. в містечку створюються телеграфна контора і сільськогосподарський банк взаємного кредиту, діє пожежне товариство.
1901 р. Я. Беркович відкриває в Броварах аптеку, а в 1913 р. випускниця лікарського факультету Київського університету З. Рубінштейн – зуболікарський кабінет. 
У 1904 р. до Броварів прибуває лікар Ісаак Лазарович Фельдман, якому судилося творити медичну галузь у Броварах протягом 38 років. У 1942 р. його розстріляли фашисти.
У різні роки дореволюційного життя броварську знать становили родини Соколикових, Білохвостових, Бубликів, Грабовських, Литвинових, Квятковських та інші, значна частина яких – відставні військові. З цієї категорії броварчан особливо виділяються генерали Бєльський та Лобко. Бєльський володів своєрідною броварською Венецією – землею, маєтністю та дачами. На одній із дач Бєльського в 1887 – 1889 рр. жила родина відомого російського художника Віктора Васнецова, який працював над розписами новозбудованого Володимирського собору в Києві. Останнім власником цього маєтку був зять Бєльського Фіалковський. У пам’яті броварських старожилів зберігся чудовий парк з екзотичними рослинами та квітами з різних куточків світу. 
У Броварах мала землю і родина автора українського гімну, фольклориста і видатного діяча культури Павла Чубинського. 
У двох бабусь-сестер із роду, який дав Україні академіка медицини Олександра Богомольця, торгували, але так і не купили будинок Т. Шевченко і М. Костомаров. 
Бурхливі революційні роки принесли неспокій і непевність. Влада в містечку часто змінювалася. Армія УНР просила населення допомогти з фуражем та провіантом, а більшовики відбирали необхідне для армії за воєнним правом.
У роки української революції та короткочасної розбудови української держави (1917 – 1921 рр.) Бровари стали ареною важливих, хоч і не визначальних, в історії України, подій.
29 січня 1918 р. на станції Крути відбувся бій між кількадесятитисячними російськими більшовицькими військами під орудою Антонова-Овсієнка та Муравйова і захисниками УНР – юними студентами та сотнею козаків. Після поразки під Крутами захисники УНР поїздом прибули на станцію Бровари, де стояв штабний вагон Симона Петлюри. Сотник Аверкій Гончаренко, керівник бою під Крутами, біля броварського вокзалу доповів Петлюрі про результат бою. Присутнім при цьому звіті був сотник Олександр Удовиченко – начальник штабу Петлюри. 
Муравйовці захопили Київ і чинили в столиці жорстокий терор. Проте після підписання Берестейського мирного договору, яким Україну визнано незалежною державою, в Україні здійснено гетьманський переворот. Війська гетьмана Павла Скоропадського з німецькими військами звільняли Україну від більшовиків. На початку березня 1918 р. вони вступили в Київ і погнали більшовиків на Лівобережжя. 
В українському полку імені Наливайка (1400 багнетів), який стояв у Броварах, назрівав антиукраїнський більшовицький бунт. Сюди було надіслано сотню січових стрільців під командуванням Романа Сушка, яка роззброїла полк і розпустила солдатів по домівках, залучивши його частину до українського війська. 
У січні – лютому 1919 р. через Бровари проходила лінія наступу більшовицьких військ – дивізії Локотоша та полків Боженка й Щорса. Їм протистояли частини армії УНР, зокрема 1-й піхотний полк Січових стрільців під командуванням полковника І. Рогульського. У ніч на 25 січня 1919 р. червоні частини зайняли село Семиполки, де розмістився штаб Миколи Щорса. 1 лютого 1919 р. більшовицькі війська оволоділи Броварами, а 5 лютого – Києвом.
За розповідями броварських старожилів, під Семиполками та під Броварами відбулися жорстокі бої. Стояли люті морози. Поранені петлюрівці та січові стрільці ховалися в лісі, де багато з них загинули. Навесні по лісах зібрали їх останки й поховали в спільній могилі на території нинішньої церкви Петра і Павла та насипали курган, який стояв до 1927 р., а потім його зрівняли з землею. За оцінкою місцевих жителів, з лісів до Броварів звезли близько тисячі полеглих захисників України. Поруч була могила кількох загиблих більшовиків, позначена саморобним пам’ятним знаком із червоною зіркою, який стояв на цьому місці до 1960-х років. Тепер над могилами (1964 р. туди було також перенесено частину останків воїнів, що визволяли Бровари в 1943 р.) височить пам’ятник у колишньому міському парку, який приєднали до території церкви Петра і Павла. 
Наприкінці серпня 1919 р. Бровари зайняла добровольча білогвардійська армія Денікіна, яка безчинствувала в місті, зокрема, здійснювала єврейські погроми. Вибивала з міста денікінців 12-а Червона армія під командуванням Клима Ворошилова. 
У січні 1920 р. в Бровари вступила 44-а більшовицька дивізія, а навесні цього ж року Бровари та придеснянські села зайняли петлюрівці й польські війська. У травні 1920 р. у п’ятьох селах теперішнього Броварського району – Требухові, Гоголеві, Зазим’ї, Літках, Соболівці – відбулися повстання проти радянської влади. 
І все ж в Україні було встановлено радянську владу, яка прийшла і в Бровари в особі місцевих радянських та партійних діячів Березка, Андреєва, Осипова, Гиріна, Покидька та інших. Маєтність броварських підприємців було націоналізовано й передано у власність держави.
Бровари й надалі залишалися волосним центром. Тут діяли волосний революційний комітет, сільська і волосна ради, комітет незаможних селян, волосний виконком, комсомольська організація тощо. 
Станом на 1923 р. населення міста становило 4065 осіб. Життя Броварів входить у мирне русло. Активізується культурно-освітня діяльність. 
Дипломований священик Дмитро Русанович, який здобув другу професію вчителя, очолює в Броварах притулок для «безпризорників», до якого зібрано дітей, осиротілих у вирі воєнних подій 1920-х років.
У 1921 р. відкрито семирічну школу імені Івана Франка (тепер ЗОШ № 3), у якій навчаються діти не лише з Броварів, а й із навколишніх сіл та інших районів. Із 1924 р. в лікнепі (школа з ліквідації неписьменності) навчають грамоти дорослих. 
У трудовій школі імені Івана Франка під керівництвом учителя Григорія Равчука (Ревчука) діє фольклорний гурток. Ця школа – одна з кількох на всю Україну, яка відгукнулася на заклик Академії наук України збирати фольклорні перлини українського народу. Тепер учнівські записи та супровідні записки вчителя зберігаються в Інституті фольклору та етнології імені Максима Рильського.
У 1937 р. обох броварських учителів арештовують і звинувачують у шпигунстві на користь Польщі. Д. Русановича знищують у Биківні, а Г. Равчук виживає. 
За даними Чернігівського державного архіву, у 1921 р. в Броварах активно діяла «Просвіта», яка ставила на самодіяльній сцені п’єси класиків української літератури, проводила серед населення просвітницьку діяльність, спрямовану на формування української національної свідомості. Згодом її діяльність в Україні припинено, а активістів репресовано. На жаль, поки що невідомі імена діячів броварської «Просвіти». Можна лише припустити, що до її діяльності міг бути причетним відомий лікар та колекціонер творів мистецтва, уродженець Броварів Григорій Квятковський (1858 – 1932 рр.), який значиться серед засновників Київської «Просвіти». У колекції Григорія Івановича налічувалось 700 творів мистецтва, серед яких картини Рєпіна, Мурашка, Семирадського, Шишкіна, Врубеля, Васнецова та інших художників. Після смерті Квятковського його колекція потрапила в музей. У роки Другої світової війни частину колекції німці вивезли до Німеччини. Тепер твори з колекції Г. І Квятковського зберігаються в музеї Ханенків та в Національному музеї українського мистецтва. 
Родина Квятковських була купецькою і мала значні земельні володіння та будинки на Розвилці. В одному з їхніх будинків (у дворі районної бібліотеки по вулиці Ярослава Мудрого), навіть, після Другої світової війни функціонувала лікарня (зубний кабінет, фтизіатричне відділення).
27 липня 1923 р. на Розвилці відкрито погруддя Тараса Шевченка, яке виготовив із кореня груші на замовлення Броварської сільради скульптор Петро Верна, родом із хутора Гора Бориспільського району. Пам’ятник простояв до 1939 р. У зв’язку з руйнуванням під дією атмосферних явищ його замінили на бетонне погруддя, яке, у свою чергу, замінено на інше бетонне погруддя в 1947 р. У 1964 р., до 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка, встановлено пам’ятник, що зображає Кобзаря в повен зріст. 
Із 1924 р. при сільбуді започатковано літературний гурток, що діяв у системі об’єднання селянських письменників "Плуг". Найвідомішим з-поміж учасником гуртка був броварський поет Дмитро Чепурний, який став визнаним поетом, членом Спілки письменників України. Його сліди загубилися в сталінських катівнях у 1937 р.
У 1923 р. створено Броварський район, який ліквідовують у 1930 р. Місто Бровари підпорядкували Київській міськраді, тобто воно стало складовою частиною Києва. Районним центром стає село Димерка. На той час у Броварах 5618 жителів.
30-і роки ХХ ст. – час зростання в місті промислового будівництва. У 1930 р. створюється державний кінний завод, який значно пізніше набуде статусу науково-дослідної установи загальноукраїнського значення.
У 1933 р. в Броварах розпочато будівництво аеропорту, який із 1935 р. функціонує як Перший Київський аеропорт. Пасажирські літаки здійснюють рейси з Броварів до Москви, Ленінграда, Мінеральних Вод, а також по Україні за маршрутами: Полтава – Харків – Одеса – Запоріжжя – Суми – Дніпропетровськ – Сталіно, а з 1939 р. – Львів – Дрогобич – Луцьк – Рівне.
Проте, просування в господарсько-промисловому житті не рятує Бровари від голодомору 1932 – 1933 рр. Виживали ті, хто працював у броварському колгоспі імені Ілліча, на місцевих підприємствах, де давали на день по тарілці баланди. У 2008 р. працівники Броварського краєзнавчого музею шляхом опитування жителів міста, які в роки Голодомору були дітьми (покоління дорослих на той час уже пішло з життя), зібрали матеріали про Голодомор у місті, що фрагментарно увійшли до всенародної Книги Пам’яті. Померлих від голоду жителів міста і випадкових подорожніх ховали біля колишніх поховань петлюрівців та січових стрільців 1919 р. (тепер територія церкви Петра і Павла). Так виникло стихійне кладовище. Жертв Голодомору 1932 – 1933 рр. ховали також на кладовищі на місці нинішнього базару, що на Пекарні, і скидали у яму біля водонапірної башти. На цих місцях поховань у 2008 р. встановлено пам’ятні знаки у вигляді дерев’яних хрестів.

Офіційно  у 2008 р. на території Свято-Покровської церкви Київського патріархату коштом Миколи Залозного, уродженця Княжич, який з часу ІІ Світової війни жив в Австралії і заповів свої заощадження, зібрані протягом усього життя, на вшанування пам’яті людей, що віддали життя за волю України, відкрито пам’ятник жертвам голодоморів та політичних репресій.
У 1936 р. комплектують склад трудової колонії НКВС № 5, яку понад рік очолював відомий педагог Антон Семенович Макаренко. Напередодні Другої світової війни колонію евакуюють із Броварів.
Цього ж року радянська влада по-варварськи зруйнувала броварські церкви Святої Трійці та Петра і Павла.

 

МиГ-15

 

У 1937 р. Броварам повертають статус райцентру. Попри репресії, починається певний підйом у його розвитку. Місто посідає чільні місця на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві. У Броварах будують потужну радіостанцію, яка протягом восьми десятиліть забезпечувала Україну радіомовленням. Із 17 квітня 1937 р. і дотепер виходить районна газета – спершу «Стахановець», тепер «Нове життя». При ній діє літературна студія. Гостем редакції і студії часто стає учитель української мови та літератури з Літок Михайло Стельмах.

 

Після розстрілу кобзарів під Харковом уцілілі народні співці потайки збираються в Броварах, співають і грають на П’ятницькому базарі на Розвилці. Так триває аж до початку Другої світової війни. 
25 червня 1941 р. німецька авіація бомбила Київський аеропорт у Броварах. На допомогу виїхала санітарна дружина, сформована в процесі підготовки до війни з молодих броварських дівчат, але зарадити нічим не змогла. Втрати були величезні. Жертви цього бомбардування поховані на міському кладовищі, на їхній могилі встановлено пропелер. 
Броварські жінки, підлітки та люди старшого віку рили окопи і траншеї навколо міста. З Броварської радіостанції виходили в ефір із палкими зверненнями до співвітчизників М. Бажан, О. Довженко, О. Корнійчук, В. Василевська та інші письменники. 
У липні 1941 р. у Бровари перемістився командний пункт Південно-Західного фронту, яким командував генерал М. Кирпонос. У вересні 1941 р. відступ радянської армії в районі Броварів прикривали 1-ий і 2-ий батальйони 4-го полку НКВС, 3-я рота 227 полку НКВС тримала оборону біля Красилівки, 200-а стрілецька дивізія – в історичній частині міста. 
19 вересня 1941 р. Бровари були окуповані нацистами. Наступного дня після вступу в місто фашистів  зі станції Бровари на місце теперішнього храму Петра і Павла пригнали колону радянських військовополонених, силами яких тут влаштовано концтабір. Були в місті й інші табори – фільтраційні. 
Під час окупації на території району діяли партизанські загони ім. Леніна, ім. Щорса, "За Батьківщину", підпільна організація Броварського деревообробного комбінату у складі В. Лобка, В. Мироненко, М. Лобка, К. Пономаренка та інших. 
У травні 1942 р. на території нинішньої ЗОШ № 1 німці повісили п'ятьох броварчан, а в грудні 1942 р. розстріляли лікаря Ісаака Фельдмана. За роки окупації фашисти стратили 22 жителів Броварів.
Бровари визволені від фашистів 25 вересня 1943 р. 163-ю Роменсько-Київською Червонопрапорною ордена Леніна, Суворова і Кутузова дивізією під командуванням полковника Федора Карлова. 
У боях за Бровари з боку Княжич була тяжко поранена дівчина-танкіст Марія Лагунова, механік-водій танка Т-34. Щоб урятувати їй життя, в Гоголівському госпіталі лікар Василь Сущинський зробив їй операцію – ампутував обидві ноги. Після війни вона жила в Броварах, стала почесним громадянином міста, її іменем названо одну з вулиць. У 1943 р. в Броварах стояв штаб 2-ї Повітряної армії, якою командував маршал авіації С. Красовський. Штаб 1-ї Гвардійської Армії знаходився у приміщенні нинішньої середньої школи №1.
481 жителів Броварів загинули на фронтах Другої світової війни. За роки окупації місто зазнало непоправних втрат. У 1942 році німці здали на переплавку колії мототрамвая, який відтоді назавжди припинив своє існування. Відступаючи, німці майже повністю спалили Бровари – з 2174 будинків уціліли лише 138. 
У повоєнні роки Бровари спіткало нове лихо – голод 1946 – 1947 р., щоправда, тоді люди майже не помирають, але дуже потерпають від голоду. 
Поступово Бровари стають значним промисловим центром Київської області, містом-супутником Києва. Сюди виносять промислові підприємства з Києва, будують нові. У місті протягом десятиліть випускали продукцію завод торгового машинобудування, деревообробний комбінат, на базі якого випускали промислові холодильники, завод електротехнічних виробів, шиноремонтний завод, завод залізобетонних виробів, заводобудівний комбінат. Новим етапом у розвитку міста стало відкриття великих заводів всесоюзного значення – порошкової металургії та алюмінієвих конструкцій. Згодом великих успіхів у своїй галузі досяг трест «Теплицьтехмонтаж», діють багато інших підприємств. Швидкими темпами ведеться житлове будівництво. На місці колишнього поля виникає великий житлово-промисловий район Порошинка, розростається  і розбудовується Торгмаш. У старому місці прогресивні зміни відбуваються переважно на Розвилці.
Активізується культурно-освітнє життя міста. На базі районної газети з 1955 р. діє літературна студія «Криниця». Відомими далеко за межами Броварів стають капела бандуристів, очолювана поетом, директором районного Будинку культури Іваном Немировичем, та народний хор «Криниця». Приймають відвідувачів міська, дитяча та районна бібліотеки. У 1981 р. відкривається Броварський краєзнавчий музей. Станом на 1980-і роки в Броварах діють 10 загальноосвітніх шкіл, профтехучилище, училище фізичної культури. Броварська освіта посідає чільне місце в Київській області. Бровари стають містом спортивної слави. У місті приймають дітей і дорослих кілька басейнів.
Великих успіхів досягає медицина. У промисловій зоні збудовано поліклініку, біля лісу – стаціонарне відділення Броварської центральної районної лікарні, яка обслуговує жителів Броварів і Броварського району, а на місці лікарні І. Фельдмана – дитячу лікарню.

 

На місці колишнього яблуневого саду створено парк Перемоги з озером, збудовано молодіжне кафе «Ровесник», започатковано святкування Дня міста, підписано першу угоду про співпрацю з французьким пристоличним містом Фонтене-су-Буа
Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років на території Радянського Союзу відбуваються тектонічні процеси руйнування радянської імперії та утворення незалежних національних держав.
Для українців поштовхом до самоусвідомлення стала аварія на Чорнобильській АЕС. Броварські пожежники, водії, лікарі, рятувальники брали участь у ліквідації аварії. Близько 3500 осіб, евакуйованих із зони атомної катастрофи, стали повноправними громадянами нашого міста. Відразу після аварії в парку Перемоги відкрито пам’ятний знак учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС. Вже в часи незалежності біля частини Державної служби надзвичайних ситуацій  та на території відділу поліції встановлено пам’ятники  ліквідаторам.
Організаціями, що боролись за незалежність України, на території Броварів та Броварського району були міськрайонна організація Товариства української мови імені Тараса Шевченка (голова Марія Овдієнко), Народний Рух України (голова Іван Ольховський), Товариство «Меморіал» (голова Микола Лисенко), організація Української республіканської партії (голова Олександр Анісов). До цього руху в Броварах примикали Спілка офіцерів, товариство «Зелений світ», ветерани війни в Афганістані. Після розколу в Народному Русі України Броварську організацію Української народної партії очолив Михайло Бунь. 
Пізніше почали виникати організації різних політичних партій: Конгресу українських націоналістів (Олександра Олексієнко), партії «Свобода» (Роман Никифорук) та інші. 
18 травня 1989 р. Товариство української мови та Народний Рух України започаткували вшанування пам’яті Тараса Шевченка в Броварах, яке вже стало традицією. Микола Лисенко доклав багато зусиль для розкриття злочинів сталінського режиму – масових розстрілів у Биківнянському лісі. 
За часів незалежності перестають працювати багато броварських підприємств, проте в умовах ринкових відносин поступово формуються нові підприємства різних форм власності. Тепер Бровари – потужне промислове місто. На базі Броварського заводу алюмінієвих конструкцій працює Київський завод будівельних алюмінієвих конструкцій – провідне підприємство галузі. Броварський завод пластмас діє як публічне акціонерне товариство, що випускає поліетиленові труби різного призначення. ТОВ «Талсі ФК» випускає високотехнологічну алюмінієву продукцію (вікна, вітражі, зимові сади тощо). Німецько-українська фірма «Броварфарма» у співпраці з науковцями випускає протимікробні препарати та засоби для репродуктивних органів. ТОВ Промислово-інвестиційна група «Столиця» виробляє різні типи сучасних ліфтів. У 2006 р. починає роботу ТРК «Термінал», де діють розважальні заклади, «Аквапарк», відбуваються численні загальноукраїнські заходи. Поліграфічне підприємство «Мрії збуваються» випускає зошити, альбоми та іншу подібну продукцію для школярів. Широкого відомими в Україні та за її межами стали взуттєві підприємства Броварів. У місті розгалужене мале підприємництво. 
Броварчани пишаються сотнями спортсменів світового рівня, які пішли у великий спорт із Броварів.
Наше місто здійснює широку співпрацю з різними регіонами світу: м. Такома, м. Рокфорд (США), м. Фонтене-су-Буа (Франція), Слуцький район (Білорусь), м. Сілламяе (Естонія), Гнєзненський, Гродзінський,  Красницький повіти (Польща), м. Тонала (Мексика), м. Санта-Марінелла (Італія), м. Чжаньцзян (КНР).

знайшли помилку в тексті?
виділіть мишкою та натисніть: